AнотаціяСтаття присвячена літературному огляду правових норм, спрямованих на регулювання антибіотикорезистентності в Україні, результати якого дадуть змогу подолати наявну прогалину в українському дискурсі.Констатовано, що АР унеможливлює досягнення Цілей сталого розвитку ООН, є загрозливим чинником для екології та зміни клімату, що зумовлюєактуальність проблеми. Метою роботи є огляд літератури і законодавства усфері АР в Україні шляхом вивчення приписів права в ширшомухронологічному контексті, починаючи від правового закріплення з 1975 рокудо сьогодення. Наголошено, шо закон виступає найефективнішим засобом усунення основних соціальних причин АР, а міжнародне право є найбільш ефективним, справедливим і стійким способом управління. Для успішноїборотьби з АР необхідна інституціоналізація і створення постійнихінституцій цієї боротьби. Зазначено, що питання правового регулювання АР в українськихстаттях піднімалося рідко, при цьому найчастіше було предметом вивченнянауковців у сфері біології та медицини. Це, з одного боку, логічно випливаєз природничої специфіки предмета, а з іншого – створює прогалину удослідженнях саме у сфері права. Виявлено, що серед факторів поширення АР в Україні є використання антибіотиків у сільському господарстві, продаж антибіотиків без рецепту, внутрішньолікарняні інфекції, низький рівень обізнаності населення. Аналіз української літератури юридичногоспрямування у сфері АР дозволяє виокремити групу статей, в якихдосліджується профілактичне використання антибіотиків у сільськомугосподарстві, звертається увага на важливість законодавчого регулювання використання антибіотиків у цій сфері й потребу його удосконалення. Значною трансформацією стало те, що наразі під час дії правового режимувоєнного стану у громадян України існує можливість купувати рецептурні лікарські засоби з аптек й аптечних пунктів без рецепту, що впливає на поширення АР, але є обґрунтованим.Таким чином, огляд літератури й законодавчих актів дозволиввиокремити загальні тенденції і сформулювати рекомендації щодо боротьби з АР, та є внеском як у вивчення сфери громадського здоров’я для запровадження ефективної державної політики, так і в академічний дискурс.