У статті розглядається Конференція ООН з навколишнього середовища 1972 року в Стокгольмі, яка стала першою, що визначила питання охорони навколишнього середовища як головну глобальну проблему. Метою статті стало створення додаткової дискусії стосовно історико-правових особливостей та сприйняття сталого розвитку як на глобальному рівні, так і в Україні. Цьогоріч, 2022 року, з нагоди 50-річчя Конференції ООН відбулася міжнародна зустріч Стокгольм+50, що і актуалізує тематику дослідження та дозволяє вшанувати ювілей знаменної події. У статті розкривається важливість проведення Стокгольмської конференції 1972 р., а саме, – неоднозначність концепції «людське навколишнє середовище», що дало учасникам можливість як сформулювати свою соціальну та наукову позицію для глобальних взаємодій, так і дослідити драйвери для подальшого юридичного сприйняття в інших країнах світу, зокрема і в Україні. У статті згадуються тогочасні геополітичні перешкоди для продуктивної співпраці, такі як Холодна війна, Карибська криза, бойкот країн Радянського Союзу і Східного блоку, тощо. Незважаючи на це, Стокгольмська конференція стала ареною для глобальних дискусій, відбулось уніфіковане сприйняття різними сторонами поняття людського навколишнього середовища та з’явилась правова основа для подальших дій у цій сфері. У статті розглядаються позиції зарубіжних та українських науковців стосовно значення проведення конференції, аналізуються дані діджитал-бібліотеки ООН (United Nations Digital Library System) з теми ʼСтокгольм 1972ʼ, перебіг підготовки до проведення конференції, розкривається її вплив на подальший розвиток юридичних норм у цій сфері. Розглянувши тогочасні нормативні акти України у їх синхронному порівнянні з європейськими нормами, автор доходить до висновку, що конференція у Стокгольмі 1972 р. стала драйвером до подальших змін у глобальних діях міжнародного співтовариства у сфері захисту навколишнього середовища.

Загальне уявлення про соціальну користь від реалізації концепції сталого розвитку має формуватися попередньо з розуміння її природи та сутності терміна через правильний переклад і сприйняття. Відсутність еквівалентного терміну sustainable development в українській мові ускладнює не лише переклад цієї мовної конструкції, а й її розуміння та осмислення як законодавцем, так і суспільством. Google Trends–це веб-додаток, який аналізує популярність пошукових запитів у пошуку Google у різних регіонахта на різних мовах. Цей інструмент було використано для емпіричного аналізу сприйняття концепції сталого розвитку в Україні та її порівняння зі світовими запитами у цій сфері. Результати веб-пошуку концепції сталого розвитку в Україні з 2004 по 2021 роки були проаналізовані у двох категоріях, обраних із варіацій Google–(1) загальний пошук та (2) законодавчий. Кожен пошук проаналізовано за двома індикаторами, які доступні на цій платформі: (1) динаміка пошуку, (2) подібний пошук. Аналіз цих даних та порівняння пошукових запитів у Google Trends щодо сталого розвитку в Україні ілюструє загальний низький рівень обізнаності та зацікавленості у цій темі та актуалізує необхідність подальших досліджень у сфері забезпечення сталого розвитку в Україні.  

 AнотаціяСтаття присвячена літературному огляду правових норм, спрямованих на регулювання антибіотикорезистентності в Україні, результати якого дадуть змогу подолати наявну прогалину в українському дискурсі.Констатовано, що АР унеможливлює досягнення Цілей сталого розвитку ООН, є загрозливим чинником для екології та зміни клімату, що зумовлюєактуальність проблеми. Метою роботи є огляд літератури і законодавства усфері АР в Україні шляхом вивчення приписів права в ширшомухронологічному контексті, починаючи від правового закріплення з 1975 рокудо сьогодення. Наголошено, шо закон виступає найефективнішим засобом усунення основних соціальних причин АР, а міжнародне право є найбільш ефективним, справедливим і стійким способом управління. Для успішноїборотьби з АР необхідна інституціоналізація і створення постійнихінституцій цієї боротьби. Зазначено, що питання правового регулювання АР в українськихстаттях піднімалося рідко, при цьому найчастіше було предметом вивченнянауковців у сфері біології та медицини. Це, з одного боку, логічно випливаєз природничої специфіки предмета, а з іншого – створює прогалину удослідженнях саме у сфері права. Виявлено, що серед факторів поширення АР в Україні є використання антибіотиків у сільському господарстві, продаж антибіотиків без рецепту, внутрішньолікарняні інфекції, низький рівень обізнаності населення. Аналіз української літератури юридичногоспрямування у сфері АР дозволяє виокремити групу статей, в якихдосліджується профілактичне використання антибіотиків у сільськомугосподарстві, звертається увага на важливість законодавчого регулювання використання антибіотиків у цій сфері й потребу його удосконалення. Значною трансформацією стало те, що наразі під час дії правового режимувоєнного стану у громадян України існує можливість купувати рецептурні лікарські засоби з аптек й аптечних пунктів без рецепту, що впливає на поширення АР, але є обґрунтованим.Таким чином, огляд літератури й законодавчих актів дозволиввиокремити загальні тенденції і сформулювати рекомендації щодо боротьби з АР, та є внеском як у вивчення сфери громадського здоров’я для запровадження ефективної державної політики, так і в академічний дискурс.